Народився 13 грудня 1797 року в родині збіднілого єврейського купця в Дюссельдорфі, який торгував тканиною. Крім нього в сім'ї росли ще троє дітей - Шарлотта, Густав і Максиміліан. Початковий виховання Генріх отримав в місцевому католицькому ліцеї, де йому була щеплена любов до пишності католицького богослужіння. Вихованням сина серйозно займалася мати Бетті (Пейра). Освічена і мудра жінка, вона хотіла забезпечити Генріху гарну освіту.

Після вигнання французів і приєднання Дюссельдорфа до Пруссії Генріх переходить в економічний училище. Після цього Генріха відправили на стажування у Франкфурт-на-Майні. Це була спроба зробити з хлопчика продовжувача родової фінансово-торговельної традиції. Але вона провалилася, і Генріх повернувся додому. У 1816 році батьки відправляють сина до Гамбурга, де в його дядька, Соломона Гейне, був банк. Як справжній педагог, він дав Генріху можливість розкрити свої здібності і поставив племінника на чолі маленької компанії. Але Генріх «успішно» провалив справу менше, ніж за півроку. Тоді дядько поставив його вести бухгалтерські рахунки, але Генріх все більше захоплювався лірикою. Посварившись з дядьком, Генріх знову повертається додому.

За три роки, проведені в Соломона, він закохався у свою кузину Амалію, дочка дядька Соломона. Любов залишилася без відповіді, і всі переживання Генріха знайшли вихід у його віршах - особливо добре це видно в «Книзі пісень».

Батьки дали згоду на вступ сина в університет. Спочатку він вступив на юридичний факультет Боннського університету. Але, прослухавши лише одну лекцію, Гейне захоплюється відвідуванням лекції з історії німецької мови та поезії, яку читав Август Шлегель. У 1820 році Гейне переходить до Геттінгенського університету, однак виключений з нього за виклик одного зі студентів на дуель, яким він відреагував на образи. [1] [2] З 1821 по 1823 роки Гейне навчається в Берлінському університеті, де слухає курс лекцій у Гегеля. У цей час він долучається до літературних кіл міста. У 1825 році перед отриманням диплома доктора він змушений був хреститися, тому що дипломи видавалися лише християнам.

Підтримка Гейне Липневої революції 1830 року змусила поета, втомленого від постійної цензури, переїхати до Парижа. Тільки після 13 років, проведених у Франції, Генріха пощастило знову опинитися на батьківщині. Влітку 1848 року по Європі пройшла чутка про смерть поета, насправді ж він, попрощавшись в травні з білим світлом, виявився прикутим до ліжка через хворобу. Ще в 1846 році у нього почався прогресуючий параліч, але він не втратив інтересу до життя і продовжував писати. Навіть після восьми років хвороби Гейне не здавався і навіть зберіг почуття гумору. У 1851 році вийшов його останню збірку - «Романсеро». У збірнику відчуваються скептицизм і песимізм. Поза всяким сумнівом, в ньому відбилося фізичний стан поета.

Генріх Гейне помер 17 лютого 1856 в Парижі і був похований на кладовищі Монмартр.