Роман А. Камю "Чума". читати онлайн

Переказала Е. В. Семина

Роман є свідоцтвом очевидця, що пережив епідемію чуми, що вибухнула у 194… року в місті Оране, типовій французькій префектурі на алжірському березі. Оповідання ведеться від імені доктора Бернара Риэ, що керував протичумним заходами в зараженому місті.

Чума приходить в це місто, позбавлене рослинності і що не знає співу птахів, несподівано. Усе розпочинається з того, що на вулицях і у будинках з'являються дохлі щури. Незабаром вже щодня їх збирають по усьому місту тисячами, В перший же день нашестя цих похмурих передвісників біди, ще не здогадуючись про ту, що загрожує місту катастрофі, доктор Риэ відправляє свою що давно страждає якоюсь недугою дружину у гірський санаторій. Допомагати по господарству до нього переїжджає його мати.

Першим помер від чуми вахтер у будинку доктора. Ніхто в місті доки не підозрює, що що обрушилася на місто хвороба — це чума. Кількість хворих з кожним днем збільшується. Доктор Риэ замовляє в Парижі сироватку, яка допомагає хворим, але трохи, а незабаром і вона закінчується. Префектурі міста стає очевидна необхідність оголошення карантину. Оран стає закритим містом.

Одного разу увечері доктора викликає до себе його давній пацієнт, службовець мерії по прізвищу Гран, якого доктор унаслідок його бідності лікує безкоштовно. Його сусід, Коттар, намагався покінчити життя самогубством. Причина, що штовхнула його на цей крок, Грану не ясна, проте пізніше він звертає увагу доктора на дивне поведінка сусіда. Після цього інциденту Коттар починає проявляти в спілкуванні з людьми незвичайну люб'язність, хоча раніше був нелюдимим. У доктора виникає підозра, що у Коттара нечиста совість, і тепер він намагається заслужити на прихильність і любов оточення.

Сам Гран — людина літня, худорлявої статури, боязка, важко що підбирає слова для вираження своїх думок. Проте, як потім стає відомо докторові він впродовж вже багатьох років у вільні від роботи години пише книгу і мріє вигадати воістину шедевр. Усі ці роки він відшліфовує одну-єдину, першу фразу.

На початку епідемії доктор Риэ знайомиться з журналістом Раймоном Рамбером, що приїхав з Франції і ще досить молодим, атлетичного складання людиною із спокійним, пильним поглядом сірих очей на ім'я Жан Тарру. Тарру з самого свого приїзду в місто за декілька тижнів до подій, що розгортаються, веде записник, куди детальним чином вносить свої спостереження за жителями Орана, а потім і за розвитком епідемії. Згодом він стає близьким другом і соратником доктора і організовує з добровольців санітарні бригади для боротьби з епідемією.

З моменту оголошення карантину жителі міста починають відчувати себе, немов у в'язниці. Їм заборонено відправляти листи, купатися в морі виходити за межі міста, що охороняється озброєною вартою. У місті поступово закінчується продовольство, чим користуються контрабандисти, люди ніби Коттара; зростає розривши між бідними, вимушеними тягнути жебрацьке існування, і заможними жителями Орана, що дозволяють собі купувати на чорному ринку утридорога продукти харчування розкошувати в кафе і ресторанах, відвідувати розважальні заклади. Ніхто не знає як довго продовжиться увесь цей жах. Люди живуть одним днем.

Рамбер, почуваючи себе в Оране чужим, рветься в Париж до своєї дружини. Спочатку офіційними шляхами, а потім за допомогою Коттара і контрабандистів він намагається вирватися з міста. Доктор Риэ між тим працює по двадцять годин на добу, доглядаючи хворих в лазаретах. Бачачи самовідданість доктора і Жана Тарру, Рамбер, коли у нього з'являється реальна можливість покинути місто відмовляється від цього наміру і примикає до санітарних дружин Тарру.

У самий розпал епідемії, що відносить величезну кількість життів, єдиною людиною в місті задоволеним станом речей, залишається Коттар, оскільки, користуючись епідемією, збиває собі стан і може не хвилюватися, що про нього згадає поліція і поновиться початий над ним судовий процес.

Багато людей, що повернулися із спеціальних карантинних установ що втратили близьких, втрачають розум і джгут свої власні житла, сподіваючись таким чином зупинити поширення епідемії. У вогонь на очах байдужих власників кидаються мародери і розкрадають усе, що тільки можуть понести на собі.

Спочатку похоронні обряди здійснюються при дотриманні усіх правил. Проте епідемія придбаває такий розмах, що незабаром тіла померлих доводиться кидати в рів, кладовище вже не може прийняти усіх покійних. Тоді їх тіла починають вивозити за місто, де і спалюють. Чума лютує з весни. У жовтні доктор Кастель створює сироватку в самому Оране з того вірусу, який оволодів містом, бо цей вірус дещо відрізняється від класичного його варіанту. До бубонної чуми додається з часом ще і чума легенева.

Сироватку вирішують випробувати на безнадійному хворому, синові слідчого Огона. Доктор Риэ і його друзі декілька годин підряд спостерігають атонію дитини. Його не вдається врятувати. Вони важко переживають цю смерть, загибель безгрішної істоти. Проте з настанням зими, на початку січня, все частіше і частіше починають повторюватися випадки одужання хворих, так відбувається, наприклад, і з Граном. З часом стає очевидним, що чума починає розтискати кігті і, знесилівши, випускати жертви зі своїх обіймів. Епідемія йде на спад.

Жителі міста спочатку сприймають цю подію самим суперечливим чином. Від радісного збудження їх кидає в смуток. Вони ще не цілком вірять у свій порятунок. Коттар в цей період тісно спілкується з доктором Риэ і з Тарру, з яким веде відверті бесіди про те, що, коли закінчиться епідемія, люди відвернуться від нього, Коттара. У щоденнику Тарру останні рядки, вже нерозбірливим почерком присвячені саме йому. Несподівано Тарру захворює, причому обома видами чуми одночасно. Докторові не вдається врятувати свого друга.

Одного разу лютневим ранком місто, нарешті оголошений відкритим, тріумфує і святкує закінчення страшного періоду. Багато, проте відчувають, що ніколи не стануть колишніми. Чума внесла в їх характер нову рису — деяку відчуженість.

Одного разу доктор Риэ, спрямовуючись до Грана, бачить, як Коттар в стані божевілля стріляє по перехожих зі свого вікна. Поліції важко вдається його знешкодити. Гран же поновлює написання книги, рукопис якої наказав спалити під час своєї хвороби.

Доктор Риэ, повернувшись додому, отримує телеграму, в якій говориться про кончину його дружини. Йому дуже боляче, але він усвідомлює, що в його стражданні відсутня ненавмисність. Той же безперервний біль мучив його впродовж декількох останніх місяців. Вслухуючись в радісні крики, що доносяться з вулиці, він думає про те що будь-яка радість знаходиться під загрозою. Мікроб чуми ніколи не помирає, він десятиліттями здатний дрімати, а потім може настати такий день, коли чума знову пробудить щурів і пошле їх коліти на вулиці щасливого міста.